до підручника "Історія України. 7 клас" видавництва "Літера ЛТД"
Баскаки – монгольські урядовці на підвладних територіях. Баскак мав у розпорядженні військові загони, що постійно перебували в укріпленому поселенні – баскацькому містечку.
Берестяні грамоти – пам’ятки давньої східнослов’янської писемності (XI–XV ст.), написані на доступному дешевому матеріалі – бересті (корі берези).
Билини (старини) – жанр героїчного епосу. Билини прославляють подвиги народних героїв та богатирів.
Бояри – збірна назва представників правлячого стану у Київській державі. Бояри займали другий, після князів, щабель у соціальній піраміді давньоруського суспільства.
Вотчина – феодальна земельна власність, яку можна було вільно передавати в спадок, продавати, дарувати тощо.
Гарем – частина будинку мусульманина, в яку не допускалися сторонні. У ній перебували жінки (мати, дружина, дочки, родички господаря, невільниці й жіноча прислуга) й малолітні діти.
Генуезці – мешканці італійського міста-держави Генуї. Основним заняттям генуезців була торгівля. Упродовж XIII–XV ст. генуезькі купці колонізували території Північного Причорномор’я і Криму, перетворивши засновані ними міста на центри міжнародної торгівлі.
Городище –поселення-фортеця, що має штучне укріплення (земляне, дерев’яне, кам’яне тощо).
Готи – германські племена, вихідці зі Скандинавії. У I–II ст. н. е. переселилися на Балтику, а згодом просунулися до узбережжя Чорного та Азовського морів. Створили Готську державу, яку в 375 р. розгромили гуни.
Графіті – загальний термін на означення всіх видів написів і малюнків на стінах будинків та предметах побуту.
Гридниця (гридня) – будівля при князівському дворі для зборів гридів або для прийому гостей. Входила в комплекс будов, відомих як «хороми».
Гридь – у Русі-Україні рядовий воїн княжої дружини.
Гуни – кочовий тюркомовний народ, який прийшов у степи України з території Монголії та Китаю у IV ст., витіснивши готів та відкривши епоху Великого переселення народів.
Гуральня – господарство, де виготовляли горілчані вироби.
Данина – назва натурального або грошового податку, що його підкорені племена сплачували на користь переможця.
Дитинець – центральна укріплена частина міста, де розташовувалися князівська резиденція, житла знаті й духівництва, храми.
Дружина – збройні загони, що становили постійне військо князя.
Закріпачення – система суспільних відносин, яка встановлювала залежність селянина від землевласника й передбачала прикріплення селянина до землі, право землевласника (пана) на працю та майно селянина, відробіток селянином на його користь панщини. Розглядається як певна форма рабства.
Звичаєве право – система санкціонованих державою правових звичаїв, за якою здійснюється правосуддя у певній державі, місцевості або для певної етнічної чи соціальної групи.
Ігумен – керівник-настоятель або помічник настоятеля монастиря.
Ікона – живописне, мозаїчне або рельєфне зображення Ісуса Христа, Богородиці, святих і подій Святого Письма.
Імперія – велика держава, що включає силоміць приєднані (підкорені) інші народи й території. Верховна влада в ній, як правило, належить одній особі – імператорові.
Каган – титул володаря в тюркських народів.
Каганат – тип середньовічної монархії, поширений у степах Євразії, правителем якої був каган.
Книжковий ініціал, або буквиця – більша, ніж решта літер у тексті, початкова буква розділу в рукописних і друкованих текстах.
Книжкові мініатюри – ілюстрації, які оздоблювали рукописну книгу.
Князь (вождь) – титул голови феодальної монархії або будь-якої іншої політичної системи (удільного князівства), великого посадовця чи вельможі у VIII–ХХ ст. Спадковий титул у середовищі аристократії. В слов’янських мовах – назва герцога, принца, царя.
Кримські татари – східноєвропейський тюркський народ, що історично сформувався в Криму.
Куна – грошова одиниця Русі-України. Назва, можливо, походить від назви замінника грошей – шкурки куниці.
Лихварство – надання грошей у борг з умовою сплати відсотків при погашенні боргу.
Літопис – твір, у якому найголовніші події записували у хронологічній послідовності, за роками (літами) – «з літа в літо», як казали за тих часів.
Магдебурзьке право – одна з найпоширеніших правових систем міського самоврядування в Центральній Європі у часи середньовіччя
Магнат – можновладець, вельможа, князь. Людина високого соціального стану, шляхетського походження чи багата (великий землевласник, представник родової й багатої знаті).
Медресе – школа, релігійно-навчальний заклад у мусульман.
Мечеть – місце для молитви й богослужіння у мусульман.
Митрополит – сан та звання єпископа, який очолює церковно-адміністративну одиницю – митрополію.
Митрополія – область, якою керує митрополит.
Мінарет – вежа при мечеті, з якої скликають мусульман на молитву.
Мозаїка – жанр монументального мистецтва; зображення, викладене з різнобарвних шматочків смальти – сплаву свинцю та скла.
Молитва – усталений текст, який промовляють віряни, звертаючись до Бога, Ісуса Христа, Святого Духа, Пресвятої Богородиці, святих; спілкування людини з Богом.
Монархія – держава, у якій найвища влада зосереджується в руках одноосібного володаря й у більшості випадків передається спадково представникам правлячої династії. Монархію, у якій усі частини держави підпорядковувалися одному правителю, називають централізованою.
Монастир – осередок церковного та культурно-освітнього життя, місце (комплекс споруд) для проживання ченців (черниць), відправлення ними релігійних обрядів, навчання тощо.
Монотеїзм – твіровчення про існування єдиного Бога, Творця всього видимого і невидимого.
Монументальне мистецтво – архітектурні та скульптурні монументи й пам’ятники на площах і вулицях, настінні розписи в громадських спорудах тощо.
Орда – у X–XVIII ст. тип суспільно-військової організації кочових народів Євразійського степу. Те саме, що плем’я або рід. Деякі успішні орди утворювали ханства.
Печеніги – кочовий тюркомовний народ Прикаспію. У X ст. під тиском кочівників гузів відкочував у причорноморські степи.
Політична унія – об’єднання держав, часто під короною єдиного монарха; назва міжнародних політичних союзів.
Половці – середньовічний народ, тюркомовні кочовики. Із початку ХІ ст. і до монгольської навали панували в євразійських степах (від Алтаю до Нижнього Дунаю).
Полюддя – збирання данини натуральними продуктами з підлеглого населення в Київській державі, що його провадив кожної осені київський князь або його намісник.
Пóрок – давньоруська загальна назва метальних (стінобитних) машин, таранів.
Поруб – застаріла назва в’язниці; погріб, що служить в’язницею.
Сейм – найвищий законодавчий орган (парламент) Королівства Польського і Великого князівства Литовського, до якого входили представники різних верств суспільства. До повноважень сейму належало затвердження важливих державно-політичних актів (законів).
Синагога – юдейський молитовний будинок чи приміщення для вивчення Святого Письма й молитви Богові.
Султан – титул верховного правителя в мусульманських країнах.
Тамга – родовий знак династії Гіреїв, символ влади кримських ханів. Нині тамга є гербом кримськотатарського народу.
Тріумвірат – союз між трьома практично однаково могутніми політичними чи військовими лідерами.
Уділ – у Русі-Україні так називали адміністративно-територіальну одиницю, якою управляв князь, залежний від великого київського князя.
Удільна (феодальна) роздробленість – територіально-політичний устрій Русі (Київської держави та її наступників ХІІІ–XIV ст.), який усталився протягом ХІІ ст., характеризувався співіснуванням політично незалежних земель-князівств, що утворилися на основі князівських уділів.
Уніфікація – зведення чого-небудь до єдиної форми, системи, єдиних нормативів.
Усобиця, або міжусобиця – незлагода, внутрішній розбрат, війна між якими-небудь суспільними групами або особами в державі.
Федерація – держава, що складається з кількох самоврядних утворень, за якими зберігається певна самостійність.
Фільварок – велике багатогалузеве господарство, де сировину не тільки виробляли, а й переробляли (на гуральнях, у чинбарнях, млинах тощо).
Фреска – малюнок мінеральними фарбами на сирій штукатурці.
Церква – спеціальна споруда, призначена для християнських богослужінь та молитов.
Цех – самоврядна громада вільних ремісників однієї чи кількох спеціальностей, очолена виборним старшиною, цехмайстром, найавторитетнішою особою серед майстрів, об’єднаних у цех.
Ченці (монахи)– віряни, які зреклися звичайного світського (мирського) життя на користь служіння Богові.
Шлюбна дипломатія – укладання шлюбів між представниками правлячих династій країн задля зміцнення міждержавних відносин.
Шляхта – привілейований стан у суспільствах доби середньовіччя та нового часу, у ширшому розумінні — військово-служила знать або ж родова аристократія.
Язичництво – релігійні вірування, що передбачали поклоніння силам природи, тваринам та рослинам, а також віру в існування людиноподібних істот: русалок, берегинь та ін.
Яничари – регулярна піхота в Османській імперії, що діяла у XIV–XIX ст. В українській мові назва «яничари» вживалася на означення зрадників.
Ярлик – грамота-дозвіл на володіння землями. Ярлики іноді давали князям право збирати на підвладних землях данину – ясир на користь хана.
Ясир – термін, який від середини XV до середини XVIII ст. у Речі Посполитій (зокрема в Україні) та Московській державі використовували на означення бранців, полонених, набраних кримськими татарами та османами на території цих держав під час війн або спеціальних набігів.