Словник історичних термінів

до підручника "Історія України. 7 клас " (Віталій Власов, Олександр Панарін, Юлія Топольницька) видавництва "Літера ЛТД"

Б

Баскаки – монгольські урядовці на підвладних територіях. Баскак мав у розпорядженні військові загони, що постійно перебували в укріпленому поселенні – баскацькому містечку.


Берестяні грамоти – пам’ятки давньої східнослов’янської писемності (XI–XV ст.), написані на доступному дешевому матеріалі – бересті (корі берези).


Билини (старини) – жанр героїчного епосу. Билини прославляють подвиги народних героїв та богатирів.


Бояри – збірна назва представників правлячого стану у Київській державі. Бояри займали другий, після князів, щабель у соціальній піраміді давньоруського суспільства.


В

Вотчина – феодальна земельна власність, яку можна було вільно передавати в спадок, продавати, дарувати тощо.


Г

Гарем – частина будинку мусульманина, в яку не допускалися сторонні. У ній перебували жінки (мати, дружина, дочки, родички господаря, невільниці й жіноча прислуга) й малолітні діти.


Генуезці – мешканці італійського міста-держави Генуї. Основним заняттям генуезців була торгівля. Упродовж XIII–XV ст. генуезькі купці колонізували території Північного Причорномор’я і Криму, перетворивши засновані ними міста на центри міжнародної торгівлі.


Городище –поселення-фортеця, що має штучне укріплення (земляне, дерев’яне, кам’яне тощо).


Готи – германські племена, вихідці зі Скандинавії. У I–II ст. н. е. переселилися на Балтику, а згодом просунулися до узбережжя Чорного та Азовського морів. Створили Готську державу, яку в 375 р. розгромили гуни.


Графіті – загальний термін на означення всіх видів написів і малюнків на стінах будинків та предметах побуту.


Гридниця (гридня) – будівля при князівському дворі для зборів гридів або для прийому гостей. Входила в комплекс будов, відомих як «хороми».


Гридь – у Русі-Україні рядовий воїн княжої дружини.


Гуни – кочовий тюркомовний народ, який прийшов у степи України з території Монголії та Китаю у IV ст., витіснивши готів та відкривши епоху Великого переселення народів.


Гуральня – господарство, де виготовляли горілчані вироби.


Д

Данина – назва натурального або грошового податку, що його підкорені племена сплачували на користь переможця.


Дитинець – центральна укріплена частина міста, де розташовувалися князівська резиденція, житла знаті й духівництва, храми.


Дружина – збройні загони, що становили постійне військо князя.


З

Закріпачення – система суспільних відносин, яка встановлювала залежність селянина від землевласника й передбачала прикріплення селянина до землі, право землевласника (пана) на працю та майно селянина, відробіток селянином на його користь панщини. Розглядається як певна форма рабства.


Звичаєве право – система санкціонованих державою правових звичаїв, за якою здійснюється правосуддя у певній державі, місцевості або для певної етнічної чи соціальної групи.


І

Ігумен – керівник-настоятель або помічник настоятеля монастиря.


Ікона – живописне, мозаїчне або рельєфне зображення Ісуса Христа, Богородиці, святих і подій Святого Письма.


Імперія – велика держава, що включає силоміць приєднані (підкорені) інші народи й території. Верховна влада в ній, як правило, належить одній особі – імператорові.


К

Каган – титул володаря в тюркських народів.


Каганат – тип середньовічної монархії, поширений у степах Євразії, правителем якої був каган.


Книжковий ініціал, або буквиця – більша, ніж решта літер у тексті, початкова буква розділу в рукописних і друкованих текстах.


Книжкові мініатюри – ілюстрації, які оздоблювали рукописну книгу.


Князь (вождь) – титул голови феодальної монархії або будь-якої іншої політичної системи (удільного князівства), великого посадовця чи вельможі у VIII–ХХ ст. Спадковий титул у середовищі аристократії. В слов’янських мовах – назва герцога, принца, царя.


Кримські татари – східноєвропейський тюркський народ, що історично сформувався в Криму.


Куна – грошова одиниця Русі-України. Назва, можливо, походить від назви замінника грошей – шкурки куниці.


Л

Лихварство – надання грошей у борг з умовою сплати відсотків при погашенні боргу.


Літопис – твір, у якому найголовніші події записували у хронологічній послідовності, за роками (літами) – «з літа в літо», як казали за тих часів.


М

Магдебурзьке право – одна з найпоширеніших правових систем міського самоврядування в Центральній Європі у часи середньовіччя


Магнат – можновладець, вельможа, князь. Людина високого соціального стану, шляхетського походження чи багата (великий землевласник, представник родової й багатої знаті).


Медресе – школа, релігійно-навчальний заклад у мусульман.


Мечеть – місце для молитви й богослужіння у мусульман.


Митрополит – сан та звання єпископа, який очолює церковно-адміністративну одиницю – митрополію.


Митрополія – область, якою керує митрополит.


Мінарет – вежа при мечеті, з якої скликають мусульман на молитву.


Мозаїка – жанр монументального мистецтва; зображення, викладене з різнобарвних шматочків смальти – сплаву свинцю та скла.


Молитва – усталений текст, який промовляють віряни, звертаючись до Бога, Ісуса Христа, Святого Духа, Пресвятої Богородиці, святих; спілкування людини з Богом.


Монархія – держава, у якій найвища влада зосереджується в руках одноосібного володаря й у більшості випадків передається спадково представникам правлячої династії. Монархію, у якій усі частини держави підпорядковувалися одному правителю, називають централізованою.


Монастир – осередок церковного та культурно-освітнього життя, місце (комплекс споруд) для проживання ченців (черниць), відправлення ними релігійних обрядів, навчання тощо.


Монотеїзм – твіровчення про існування єдиного Бога, Творця всього видимого і невидимого.


Монументальне мистецтво – архітектурні та скульптурні монументи й пам’ятники на площах і вулицях, настінні розписи в громадських спорудах тощо.


О

Орда – у X–XVIII ст. тип суспільно-військової організації кочових народів Євразійського степу. Те саме, що плем’я або рід. Деякі успішні орди утворювали ханства.


П

Печеніги – кочовий тюркомовний народ Прикаспію. У X ст. під тиском кочівників гузів відкочував у причорноморські степи.


Політична унія – об’єднання держав, часто під короною єдиного монарха; назва міжнародних політичних союзів.


Половці – середньовічний народ, тюркомовні кочовики. Із початку ХІ ст. і до монгольської навали панували в євразійських степах (від Алтаю до Нижнього Дунаю).


Полюддя – збирання данини натуральними продуктами з підлеглого населення в Київській державі, що його провадив кожної осені київський князь або його намісник.


Пóрок – давньоруська загальна назва метальних (стінобитних) машин, таранів.


Поруб – застаріла назва в’язниці; погріб, що служить в’язницею.


С

Сейм – найвищий законодавчий орган (парламент) Королівства Польського і Великого князівства Литовського, до якого входили представники різних верств суспільства. До повноважень сейму належало затвердження важливих державно-політичних актів (законів).


Синагога – юдейський молитовний будинок чи приміщення для вивчення Святого Письма й молитви Богові.


Султан – титул верховного правителя в мусульманських країнах.


Т

Тамга – родовий знак династії Гіреїв, символ влади кримських ханів. Нині тамга є гербом кримськотатарського народу.


Тріумвірат – союз між трьома практично однаково могутніми політичними чи військовими лідерами.


У

Уділ – у Русі-Україні так називали адміністративно-територіальну одиницю, якою управляв князь, залежний від великого київського князя.


Удільна (феодальна) роздробленість – територіально-політичний устрій Русі (Київської держави та її наступників ХІІІ–XIV ст.), який усталився протягом ХІІ ст., характеризувався співіснуванням політично незалежних земель-князівств, що утворилися на основі князівських уділів.


Уніфікація – зведення чого-небудь до єдиної форми, системи, єдиних нормативів.


Усобиця, або міжусобиця – незлагода, внутрішній розбрат, війна між якими-небудь суспільними групами або особами в державі.


Ф

Федерація – держава, що складається з кількох самоврядних утворень, за якими зберігається певна самостійність.


Фільварок – велике багатогалузеве господарство, де сировину не тільки виробляли, а й переробляли (на гуральнях, у чинбарнях, млинах тощо).


Фреска – малюнок мінеральними фарбами на сирій штукатурці.


Ц

Церква – спеціальна споруда, призначена для християнських богослужінь та молитов.


Цех – самоврядна громада вільних ремісників однієї чи кількох спеціальностей, очолена виборним старшиною, цехмайстром, найавторитетнішою особою серед майстрів, об’єднаних у цех.


Ч

Ченці (монахи)– віряни, які зреклися звичайного світського (мирського) життя на користь служіння Богові.


Ш

Шлюбна дипломатія – укладання шлюбів між представниками правлячих династій країн задля зміцнення міждержавних відносин.


Шляхта – привілейований стан у суспільствах доби середньовіччя та нового часу, у ширшому розумінні — військово-служила знать або ж родова аристократія.


Я

Язичництво – релігійні вірування, що передбачали поклоніння силам природи, тваринам та рослинам, а також віру в існування людиноподібних істот: русалок, берегинь та ін.


Яничари – регулярна піхота в Османській імперії, що діяла у XIV–XIX ст. В українській мові назва «яничари» вживалася на означення зрадників.


Ярлик – грамота-дозвіл на володіння землями. Ярлики іноді давали князям право збирати на підвладних землях данину – ясир на користь хана.


Ясир – термін, який від середини XV до середини XVIII ст. у Речі Посполитій (зокрема в Україні) та Московській державі використовували на означення бранців, полонених, набраних кримськими татарами та османами на території цих держав під час війн або спеціальних набігів.